ПОСТАНОВА ^ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ - Зміст


ПОСТАНОВА

^ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(скасовано постанову і ухвалу ВГСУ)


26 грудня 2006 року № 38/137

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Шицького Т.Б.

суддів: Барбари В.П., Ґуля В.С., Карпечкіна II.Ф., Колесника II.І., Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф. і Щотки С.О.,


за участю представників

Київської обласної державної адміністрації – Михоніка А.М.,

ЗАТ "Енран" – Смирнової О.Ю.,

ЗАТ "Лакма" - Самойлік О.С.,

ТОВ "Євротекстиль" – Кобзар Л.І.

та ЗАТ "Промислово-технологічний парк "Київщина" - Менюка С.А.,


розглянувши касаційні скарги Київської обласної державної адміністрації, ЗАТ "Енран", ЗАТ "Лакма", ТОВ "Євротекстиль" на постанову Вищого господарського суду України від 3 жовтня 2006 року № 38/137 у справі за позовом ЗАТ "Промислово-технологічний парк "Київщина" до Київської обласної державної адміністрації і товарної біржі "Центральна універсальна біржа" (треті особи – ЗАТ "Енран", ЗАТ "Лакма", ТОВ "Євротекстиль" та ТОВ "Креско Укрейн") про визнання незаконними аукціонів та їх результатів з продажу земельних ділянок №№ 4.1, 4.4, 4.6, 4.7, 5.2, 5.3, що розміщені у промисловій зоні с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, які відбулися 29 грудня 2005 року і 26 січня 2006 року; заборону відповідачам, третім особам, у тому числі органам державної влади і нотаріату, вчиняти дії, направлені на реалізацію результатів аукціону,


ВСТАНОВИЛА:

У січні 2006 року ЗАТ "Промислово-технологічний парк "Київщина" подало до господарського суду м. Києва позов до Київської обласної державної адміністрації і товарної біржі "Центральна універсальна біржа" (треті особи – ЗАТ "Енран", ЗАТ "Лакма", ТОВ "Євротекстиль" та ТОВ "Креско Укрейн") про визнання незаконним аукціону та його результатів з продажу земельних ділянок №№ 4.1, 4.4, 4.6, 4.7, що розміщені у промисловій зоні с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, який відбувся 29 грудня 2005 року; заборону відповідачам, третім особам, у тому числі органам державної влади і нотаріату, вчиняти дії, направлені на реалізацію результатів аукціону (т. 1, а.c. 2-10).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30 січня 2006 року порушено провадження у справі № 38/137 (т. 1, а.с. 1).

У лютому 2006 року ЗАТ "Промислово-технологічний парк "Київщина" подало до господарського суду м. Києва позов до Київської обласної державної адміністрації і товарної біржі "Центральна універсальна біржа" (третя особа – ТОВ "Євротекстиль") про визнання незаконним аукціону та його результатів з продажу земельних ділянок №№ 5.2, 5.3, що розміщені у промисловій зоні с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, який відбувся 26 січня 2006 року; заборону відповідачам, третім особам, у тому числі органам державної влади і нотаріату, вчиняти дії, направлені на реалізацію результатів аукціону (т. 5, а.с. 3-7).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27 лютого 2006 року порушено провадження у справі № 38/183 (т. 5, а.с. 1-2).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14 березня 2006 року об'єднано справи №№ 38/183, 38/137 в одну, якій призначено номер 38/137 (т. 5, а.с. 72-73).

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні аукціони проведено з порушенням вимог законодавства щодо організації, підстав і порядку проведення подібних аукціонів.

Рішенням господарського суду м. Києва від 7 квітня 2006 року відмовлено у задоволенні позову (т. 7, а.с. 136-146).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 6 липня 2006 року вищевказане рішення суду залишено без змін (т. 8, а.с. 54-60).

Це рішення та постанова мотивовані тим, що згідно вимог ст.ст. 134-137 ЗК України спірні земельні ділянки, віднесені до земель запасу, не перебували у власності чи користуванні, а тому не потрібно було їх попереднє вилучення або викуп.

Постановою Вищого господарського суду України від 3 жовтня 2006 року № 38/137 постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 липня 2006 року та рішення господарського суду м. Києва від 7 квітня 2006 року скасовано. Визнано недійсним проведений відповідачами аукціон з продажу земельних ділянок №№ 4.1, 4.4, 4.6, 4.7, що розміщені у промисловій зоні с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, який відбувся 29 грудня 2005 року. Результати аукціону скасовано. Зобов'язано учасників аукціону повернути все незаконно отримане в результаті проведення аукціону (т. 8, а.с. 109-112). Ухвалою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2006 року № 38/137 роз'яснено, що резолютивна частина постанови Вищого господарського суду України від 3 жовтня 2006 року № 38/137 стосується також визнання недійсним аукціону від 26 січня 2006 року та його результатів (т. 8, а.с. 116-117).

Постанова обґрунтована тим, що спірні аукціони проведені всупереч ухвали Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2005 року у справі № 24369/2005, якою заборонено проведення цього аукціону.

У касаційних скаргах Київської обласної державної адміністрації, ЗАТ "Енран", ЗАТ "Лакма", ТОВ "Євротекстиль" ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 3 жовтня 2006 року № 38/137, ухвали Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2006 року № 38/137 та залишення без змін постанови Київського апеляційного господарського суду від 6 липня 2006 року. При цьому зазначено, що відповідно до п. 2 ст. 19 Земельного кодексу України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Земельний кодекс України не передбачає обов'язкового отримання висновків відповідної ради у випадку, коли земельні ділянки передаються на продаж без їх попереднього вилучення у користувачів, зокрема землі запасу. Це підтверджує п. "б" ст. 8 Земельного кодексу України, який прямо передбачає отримання висновків лише у випадках вилучення (викупу) та надання земельних ділянок, що провадиться органами державної виконавчої влади. У судовому порядку встановлено, що спірні земельні ділянки до їх передання для продажу через аукціон перебували у запасі і не знаходились у користуванні або власності інших осіб. Судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону та ухвалені без порушення ст. 8 Земельного кодексу України (т.8, а.с. 119-122, 137-141, 143-146, 148-160).

Ухвалою Верховного Суду України від 30 листопада 2006 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 3 жовтня 2006 року № 38/137 (т. 8, а.с. 195).

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновки, зроблені касаційною інстанцією, суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на даних, що містяться в матеріалах справи.

Згідно з положеннями ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Порядок передачі земельних ділянок у користування регламентується ст.ст. 93, 122 Земельного кодексу України та розділом II Закону України "Про оренду землі". При цьому обов'язковою умовою надання земельної ділянки у користування є укладення договору оренди. Позивачем відповідного договору з орендодавцем укладено не було.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи та зроблено правильний висновок, що правові відносини щодо перелічених земельних ділянок для розташування промислово-технологічного парку позивачем в установленому законом порядку не оформлені. ЗАТ "Промислово-технологічний парк "Київщина" заявок на участь у спірних аукціонах не подавав і участі в них не брав. Як встановлено судами, спірні аукціони проводились на підставі ст.ст. 136, 137 Земельного кодексу України. Проводити спірні аукціони товарній біржі "Центральна універсальна біржа" вказаними ухвалами Печерського районного суду м. Києва не заборонялось.

Голова Київської обласної адміністрації, затверджуючи переліки земельних ділянок, призначених для продажу суб'єктам підприємницької діяльності на аукціонах, діяв у межах повноважень, передбачених ст.ст. 134-137 ЗК України та ст.ст. 21, 39 Закону України "Про місцеві державні адміністрації".

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що аукціони організовані та проведені з дотриманням вимог законодавства і підстав для визнання їх незаконними та скасування результатів немає. Права позивача при їх проведенні порушені не були.

Неправильно застосувавши норми матеріального права, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо скасування законної і обґрунтованої постанови Київського апеляційного господарського суду від 6 липня 2006 року.

Верховний Суд України в силу положень ст.ст. 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направити справу на новий розгляд суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і ст.ст. 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду першої інстанції. У зв'язку з цим наведений в ст. 111-18 ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 – 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України


ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги Київської обласної державної адміністрації, ЗАТ "Енран", ЗАТ "Лакма", ТОВ "Євротекстиль" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 3 жовтня 2006 року № 38/137 та ухвалу Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2006 року № 38/137 скасувати. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 липня 2006 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

^ ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ


ПОСТАНОВА


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ



27 червня 2006 р.

НОМЕР_44/539пн

^ Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:




Удовиченка О.С. -головуючого







Яценко О.В. (доповідач у справі)







Панової І.Ю.




розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Пернік”




на постанову

Луганського апеляційного господарського суду від 17.03.2006р.




у справі

№14/539 пн господарського суду Луганської області




за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Пернік”




до третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів про в судовому засіданні взяли участь представники сторін від Відкритого акціонерного товариства “Луганськголовпостач”, м. Луганськ від Приватного підприємства “Незалежні аукціони”, м. Луганськ від ТОВ “Пернік”

1.Відкритого акціонерного товариства “Луганськголовпостач”, м. Луганськ 2. Приватного підприємства “Незалежні аукціони”, м. Луганськ ОСОБА_1 визнання переважного права на придбання майна, визнання аукціону недійсним ОСОБА_2 ліквідатор Танчинець С.В. дов.№73 від 26.06.2006р. ОСОБА_3 дов. б/н від 05.07.2005р.


ВСТАНОВИВ:

Позивачем заявлено позов про визнання переважного права на придбання орендованого майна згідно договору оренди від 10.04.2002р., визнання недійсними аукціонних торгів з продажу майна 1-го відповідача -літньої площадки і торгівельного кіоску, які були проведені 06.01.2004р.


Рішенням господарського суду Луганської області від 05.01.2006р. у справі №14/539 пн (суддя Лісовицький Є.А.) визнано недійсним договір оренди не житлового приміщення від 10.04.2002р. та додаткову угоду до нього НОМЕР_1 підписані відкритим акціонерним товариством “Луганськголовпостач” та товариством з обмеженою відповідальністю фірма “ Пернік”. У задоволені позову відмовлено.


Не погоджуючись з даним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “Пернік” подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення господарського суду Луганської області від 05.01.2006р. у справі №14/539 пн скасувати.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 17.03.2006р. у справі №14/539 пн (судді: Медуниця О.Є.; Єжова С.С.; Семендяєва І.В.) апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Пернік залишено без задоволення. Рішення господарського суду Луганської області від 05.01.2006р. у справі №14/539 пн залишено без змін.

Не погоджуючись з цією постановою Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “Пернік” подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Луганського апеляційного господарського суду від 17.03.2006р. по даній справі, як прийняту з порушенням норм права.


Судова колегія, заслухавши доповідь судді Яценко О.В., розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального та матеріального права дійшла висновку, про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.


Як встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Луганської області від 27.07.01 порушено провадження у справі НОМЕР_11 про банкрутство ВАТ „Луганськголовпостач".

Ухвалою від 27.08.01 введено процедуру розпорядження майном та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Павленка О.В.

Постановою від 21.07.03 по справі НОМЕР_11 господарським судом Луганської області відкрито процедуру банкрутства, боржника визнано банкрутом (а. с. 24-27, т. І).

Комітетом кредиторів ВАТ „Луганськголовпостач" 20.11.03 прийнято рішення про реалізацію всіх основних засобів банкрута шляхом проведення аукціону (а.с. 35-36, т. І).

Відповідно до цього рішення першим і другим відповідачами 03.12.03 було укладено договір НОМЕР_2 на проведення та організацію аукціону, згідно якого організатор аукціону (другий відповідач) зобов'язувався за дорученням банкрута здійснити заходи з організації та проведення аукціону з продажу його майна, а банкрут зобов'язувався прийняти та оплатити послуги організатора аукціону (а.с. 28-31, т. І).

Судами зазначено, що додатковою угодою НОМЕР_3 до договору НОМЕР_2 відповідачі визначились щодо строків публікації оголошення про проведення аукціону в друкованому засобі масової інформації (газета “ІНФОРМАЦІЯ_1") - у строк не пізніше ніж 21 календарний день до дати його проведення та зазначили, що об'єкт продажу знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 складає упорядкована літня площадка з торговим кіоском - 779 кв.м., початкова ціна продажу - 34875 грн. (а.с. 32, т. І).

Аукціон відбувся 06.01.04. Переможцем аукціонних торгів визнана ОСОБА_1 (протокол НОМЕР_4 проведення аукціонних торгів майна підприємства - банкрута ВАТ „Луганськголовпостач" (а.с. 34, т. 1 )

Між першим відповідачем і ОСОБА_1 26.01.04 укладено договір купівлі-продажу майна придбаного на аукціоні.

Рішенням Ленінського районного суду від 19.02.04 зазначений вище договір - визнаний дійсним, визнано право власності за ОСОБА_1 на впорядковану літню площадку з торговим кіоском за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 57, т.1 ).

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 01.03.04 зазначено, що загальна площа впорядкованої літньої площадки з торговим кіоском - 227 кв.м., із якої площа торгівельного кіоску - 10,4 кв. м., загальна площа літньої впорядкованої площадки - 216,6 кв. м.

Право власності третьої особи на придбане майно зареєстровано МКП Бюро технічної інвентаризації 13.05.04.

Позивач вважає, що правочин з продажу майна на аукціоні 06.01.04 ущемив його права встановлені ст. 777 ЦК України на переважне придбання

орендованого майна, тому аукціон повинен бути визнаний недійсним.

Підставами вимог є договір оренди, укладений між позивачем і першим відповідачем 10.04.02. Предметом договору було, в тому числі, приміщення торгівельного кіоску площею 13,7 кв.м. з літньою площадкою площею 166 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Строк дії договору встановлений до 10.04.07.

17.06.02 зазначеними вище сторонами укладено додаткову угоду від 10.04.02, якою передбачено переважне право орендаря на викуп орендованого майна, а також зазначалося, що орендодавець приймає на себе зобов'язання не відчужувати майно, що орендується без попередньої письмової згоди орендаря на здійснення таких дій (п.п.1.2; 1.3 додаткової угоди, а.с.78 т.1).

Як зазначено вище, справу про банкрутство 1-го відповідача порушено 27.01.01, введено процедуру розпорядження майном та призначено розпорядника майна - 27.08.01, отже, договір оренди і додаткову угоду було укладено в процедурі банкрутства.

Згідно ст. 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - „Закон") - ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійсне ння заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: підприємницька діяльність банкрута завершується; укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута допускається тільки в порядку, передбаченому розділом III Закону; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом здійснюється у випадках і у порядку передбаченому розділом III Закону (ст. 23 Закону).

Таким чином, з часу відкриття ліквідаційної процедури припинилася підприємницька діяльність банкрута, в тому числі з виконання зобов'язань за договором оренди, права керівника (органів управління) банкрута перейшли до ліквідатора продаж майна банкрута може відбуватися тільки за правилами розділу ІІІ закону з метою задоволення вимог кредиторів, які були визнані судом.

Вимоги ТОВ фірми „Пернік" ні за договором оренди, ні за іншими зобов'язаннями банкрута не були визнані судом, який розглядає справу про банкрутство 1 відповідача.

Майно боржника, що знаходилось в оренді, після відкриття ліквідпроцедури потрапило до ліквідмаси (ст. 26 Закону).

Розділом ІІІ Закону не передбачено зобов'язань ліквідатора забезпечувати зобов'язання боржника перед третіми особами щодо переважного їх права на викуп майна банкрута.

Діяльність ліквідатора повинна забезпечувати одержання найбільшого доходу від продажу майна банкрута з метою найбільш повного задоволення вимог кредиторів, погашення витрат за здійснення процедури банкрутства.

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що пунктом 5.5 договору оренди (в редакції додаткової угоди НОМЕР_4 від 17.06.02) щодо заборони орендатору - 1-му відповідачу відчужувати його майно без спеціальної, письмової згоди на це орендатора суперечить вимогам розділу III Закону, обмежує повноваження ліквідатора суперечить інтересам кредиторів, про що зазначається, також в абз. 9 п. 1 ст. 23 Закону виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, який передбачений розділом ІІІ Закону.

Щодо порядку укладення договору оренди суд апеляційної інстанції обґрунтовано звернув увагу, що публікація оголошення про порушення справи про банкрутство ВАТ „Луганськголовпостач" в офіційному друкованому органі - газеті „ІНФОРМАЦІЯ_2" НОМЕР_5 відбулася 25.09.01.

У зв'язку із даним оголошенням і відповідно до ст. 14 Закону ТОВ фірма “Пернік” звернулась до господарського суду Луганської області із заявою про грошові вимоги до боржника (а.с. 24-25, т. І).

Отже, висновок суду апеляційної інстанції, що на час укладення договору оренди позивач був освідомлений щодо статусу 1-го відповідача, як боржника в процедурі банкрутства, а значить і щодо обмежень передбачених Законом стосовно дієздатності керівних органів останнього, є вірним і відповідає матеріалам справи та нормам чинного законодавства.

Так, п. 13 ст. 13 Закону передбачає, що керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо передачі нерухомого майна в оренду.

Оригінал договору оренди, представлений позивачем і копія, представлена 1-м відповідачем, не містять доказів такого погодження.

Суд попередньої інстанції дійшов до вірного висновку, що договір оренди (та додаткова угода) не були погоджені із розпорядником майна, що підтверджується також поясненнями розпорядника майна боржника по справі НОМЕР_6 Павленком О.В. про те, що спірний договір оренди та додаткова угода до нього керівництвом боржника на погодження йому не представлялися і не погоджувалися, (а.с. 107, т. І).

Апеляційний суд обґрунтовано не прийняв до уваги доводи скаржника, що суд першої інстанції не дослідив повністю обставини справи, не витребував від 1-го відповідача оригінал договору оренди , безпідставно надав перевагу поясненням розпорядника майна Павленка О.В., не прийнявши до уваги те, що голова правління ВАТ „Луганськголовпостач", укладаючи договір оренди діяв в межах своїх повноважень передбачених статутом товариства, а його дії не були оскаржені розпорядником майна, тобто були ним схвалені.

Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно вимагав від нього погодження укладеного договору із розпорядником майна, що є незаконним.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Перший відповідач представив ксерокопію договору оренди, оскільки оригінал договору ним втрачений.

Судом зазначено, що скаржник представив суду на огляд (судове засідання 16.03.06) оригінал договору. Обидва документа не містять письмової помітики про погодження договору із розпорядником майна.

Угода, укладена представником юридичної особи без належних повноважень або із перевищенням цих повноважень повинна бути визнана недійсною , як така, що не відповідає вимогам закону, оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони задоволенню не підлягають.

Це твердження ґрунтується на встановленому факті про те, що позивач знав про наявність процедури банкрутства стосовно 1-го відповідача, а значить про обмеженість повноважень голови його правління відповідно до Закону.

Укладаючи угоду позивач повинен був перевірити погодження її із розпорядником майна та вимагати письмового оформлення такого погодження.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, що до апеляційної скарги позивачем також була додана ксерокопія договору оренди, на якій на думку скаржника, мається письмове погодження договору із розпорядником майна.

Апеляційний суд обґрунтовано не прийняв до уваги вищезазначені матеріали, оскільки дана копія не була предметом дослідження суду першої інстанції, скаржник не представив даних, що не мав можливості подати її місцевому суду.

Апеляційний суд правомірно врахував, що доводи скаржника про те, що дії розпорядника майна Павленка О.В. свідчать про схвалення ним договору оренди не відповідають дійсності і не ґрунтуються на законі, оскільки розпорядник майна не є керівником боржника, а голова правління боржника не є особою підлеглою розпоряднику майна, тому ст.63 ЦК УРСР, ст. 241 ЦК України не можуть бути застосовані у даному випадку.

Лист НОМЕР_7 не є підтвердженням погодження розпорядником майна спірної угоди, як вважає скаржник. Даний лист містить відомості про наявність процедури банкрутства стосовно орендодавця, повідомлення про вимоги Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо погодження договорів оренди із розпорядником майна, призначеним господарським судом.

Стосовно доводів скаржника про наявність рішення господарського суду Луганської області від 01.10.03 по справі НОМЕР_8 пн стосовно визнання угоди недійсною судова колегія апеляційного суду обґрунтовано звернула увагу, що пунктом 2 ст. 80 ГПК України передбачено, що господарський суд повинен припинити провадження у справі, якщо є рішення господарського суду, який вирішив спір між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав.

Як досліджено судом апеляційної інстанції, що в матеріалах справи мається рішення по справі НОМЕР_9 (а.с. 16, т. II). Із його змісту вбачається, що позивач по справі НОМЕР_9 - ВАТ „Луганськголовпостач" подав позов до ТОВ фірми „Пернік" про визнання договору оренди від 10.04.02 недійсним у зв'язку із недосягненням сторонами всіх істотних умов договору, які передбачені ст. 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" , а також у зв'язку із заниженою орендною платою.

Суд першої інстанції по справі НОМЕР_9 прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, оскільки недосягнення згоди з усіх істотних умов не є підставою для визнання договорів, у т.ч. оспорюваного недійсним. У таких випадках при вирішенні спорів суд може визнати (договір) неукладеним". Зміна оплати за оренду також не відбувається шляхом визнання договорів недійсними. Отже в спорі, що був вирішений судом першої інстанції по справі НОМЕР_9 розглядалося питання щодо наявності всіх істотних умов договору і не вирішувалося питання щодо відповідності змісту та порядку укладення договору вимогам Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Висновок суду попередньої інстанції, що господарські суди першої інстанції по справі НОМЕР_9 і по даній справі розглядали спори з різних підстав, є вірним і відповідає матеріалам справи.

Крім того, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції визнав договір оренди недійсним без порушення позивачем даного спору на підставі ст. 83 ГПК України.

Отже, зазначені доводи скаржника не відповідають вимогам ст. 35 ГПК України, оскільки суд по справі НОМЕР_9 не встановлював фактів, які мали б значення для вирішення спору по справі НОМЕР_10.

20.02.06 скаржником були надані „заперечення по справі НОМЕР_10 на відзиви відповідачів", які фактично є новими доводами як за апеляційною скаргою так і новими підставами оскарження аукціонних торгів за його позовними вимогами. Загальна суть їх полягає в тому, що площа зазначена в ЛОТ НОМЕР_4 на аукціоні 06.01.04 частково співпадає з площею, що знаходиться під об'єктами нерухомості, що належать ПП „Лойер-Консалтінг", а торговий кіоск, на думку скаржника, не був фактично викуплений ОСОБА_1.

17.03.06 скаржником подано нові матеріали на підтвердження його доводів від 20.02.06.

Згідно до ст. 101 в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції.

Суд попередньої інстанції правомірно врахував, що вимоги про визнання аукціонних торгів з підстав зазначених в запереченнях від 20.02.06 не були предметом дослідження суду першої інстанції; подання нових матеріалів (додаток до листа від 17.03.06, т.2) не було обґрунтовано скаржником неможливістю їх подання суду першої інстанції, у зв'язку із чим ні нові доводи ні нові докази апеляційним судом не приймаються до розгляду і аналізу.

Апеляційний суд вірно звернув увагу, стосовно доводів скаржника про порушення 1-м відповідачем ст.15 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) щодо необхідності розміщення в місцевій пресі інформації про об'єкт, який підлягає приватизації через аукціон, за 30 календарних днів до дати проведення аукціону, оскільки продаж: майна 1-м відповідачем здійснювався у зв'язку із його банкрутством.

Згідно п.2 ст.30 Закону ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів.

Ліквідатор здійснив публікацію передбачену цією статтею. Пунктом 3 ст. 30 Закону передбачено, що у разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить аукціон. Порядок проведення аукціону визначається згідно із Законом України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію).

Із змісту даної норми випливає, що під регулювання закону про малу приватизацію підпадає тільки порядок проведення аукціону, а не виявлення покупців - майбутніх учасників аукціону, оскільки пунктом 3 ст. 30 Закону передбачається таке регулювання тільки після надходження пропозицій.

Стаття 15 Закону України „Про малу приватизацію" визначає порядок інформування покупців, а не порядок проведення конкурсу (аукціону).

Порядок проведення конкурсу (аукціону) врегульовано в ст. 18 даного Закону.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що скаржник безпідставно посилається на ст. 20 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств", оскільки дана стаття регулює припинення аукціону та зняття об'єкту з торгів за заявою органу приватизації або учасників, тобто не стосується ситуації, що досліджується по даній справі.

Аукціон з продажу майна 1-го відповідача здійснювався в силу вимог Закону про банкрутство.


Отже, суд попередньої інстанції роблячи висновок із сказаного вище, вірно зазначив, що позовні вимоги не підлягали задоволенню, оскільки договір оренди і додаткова угода є недійсними відповідно до ст.48 ЦК УРСР виходячи з наступного: їх не погоджено з розпорядником майна - п.13 ст. 13 Закону, вони містить положення щодо обмеження прав власника, обмеження повноважень ліквідатора, інтересів кредиторів по справі про банкрутство - розділ III Закону.


Таким чином, суди попередніх інстанцій у повному обсязі з'ясували матеріали справи та вірно застосували чинне законодавство.


За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що Луганським апеляційним господарським судом вірно застосовані норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови Луганського апеляційного господарського суду від 17.03.2006р. не вбачається.


Зважаючи на вищевикладене та, керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України


3662420795653651.html
3662520583797459.html
3662598406178274.html
3662688119360345.html
3662793928632442.html